Актуальність теми. Одним із вихідних положень судово-правової реформи в Україні є покращення правових та організаційних засад діяльності органів досудового розслідування та прокурора, спрямованої на вирішення завдань кримінального судочинства. Така реформа здійснюється в умовах суттєвих змін в економічному, соціальному та політичному житті держави, супроводжується трансформацією загальноприйнятих суспільних поглядів на організацію та функціонування всієї системи кримінальної юстиції. В зв’язку з цим, особливого значення набуває правотворча робота, метою якої є як впровадження нових правових інститутів, так і діяльність щодо удосконалення тих, що вже існують у галузі кримінально-процесуального права. Одним із таких інститутів є підслідність кримінальних справ.
Проблема підслідності кримінальних справ давно перебуває в полі зору науковців. До неї звертались у своїх працях такі процесуалісти як І. Г. Башинська, Ю. Н. Білозеров, С. В. Бородін, Л. Н. Гусев, З. З. Зінатуллін, М. А. Погорецький, М. С. Салахов, С. С. Чернявський, А. А. Чувільов, Л. Д. Чулюкіна, В. П. Шибіко, В. М. Ягодинський та інші вчені.
У зв’язку із набранням чинності КПК 2012 р. нагальною стала потреба творчого узагальнення наукових підходів до розуміння поняття підслідності та її видів, розробка науково-обгрунтованих пропозицій для подальшого вдосконалення кримінально-процесуального законодавства, що і стало метою цієї роботи.
Після запланованого завершення правоохоронної реформи в Україні повинні існувати шість органів досудового розслідування: органи внутрішніх справ; СБУ; податкові органи; Державне бюро розслідувань, Національне антикорупційне бюро. Кожен з наведених слідчих органів має свою підслідність визначену статтею 216 КПК України.
Також варто зазначити, що нещодавно доповнено перелік злочинів, розслідуванням яких займатимуться детективи Національного антикорупційного бюро України, злочинами, передбаченими ст.366-1 Кримінального кодексу (декларування недостовірної інформації). Відповідні зміни передбачені законопроектом «Про внесення зміни до статті 216 Кримінального процесуального кодексу України щодо уточнення підслідності Національного антикорупційного бюро України» №2873. Таким чином, відповідно до КПК детективи Національного антикорупційного бюро України здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 191, 206-2, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 366-1, 368, 368-2, 369, 369-2, 410 Кримінального кодексу України.
Метою роботи є дослілження сутності підслідності в кримінальному провадженні.
Для досягнення мети поставлені наступні завдення:
1. Дослідити основні положення досудового слідства в кримінальному провадженні.
2. Охарактеризувати поняття підслідності в кримінальному процесі.
3. Описати окремі види підслідності.
4. Охарактеризувати підслідність справ між окремими слідчими органами.
Методи дослідження. Методологічною основою роботи є філософські принципи об’єктивності й історизму, єдності правової теорії і практики, розвитку та взаємного зв’язку.
У роботі використовуються такі підходи:
– діалектичний – підслідність розглядається в її процесуальній сутності як складова самоорганізації слідчих дій;
– системний – підслідність розглядається як органічний елемент цілісної системи, детермінованої в своєму бутті як об’єктивними, так і суб’єктивними факторами.
Аналізуючи правові норми та положення нормативно-правових актів, у роботі використано формально-логічний та інші спеціально-юридичні методи.
При написанні роботи використовувались підручники, наукові праці вітчизняних та зарубіжних науковців. В роботі досліджується чинне кримінально-процесуальне законодавство, що регулює правовідносини в сфері визначення підслідності.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що вона є комплексним дослідженням сучасних проблеми підслідності в кримінальному провадженні з огляду на радикальні зміни нормативно-правової бази в даній сфері. Викладені в роботі положення, та висновки поглиблюють і узагальнюють кримінально-процесуальний аспект підслідності, відбувається теоретичне переосмислення нової нормативно-правової бази з даного питання.
Практичне значення даної роботи полягає в тому, що вона може стати важливим і актуальним дороговказом для працівників правоохоронних органів та адвокатури в питаннях здійснення ефективного правового захисту громадян. Результати дослідження можуть бути використані для проведення подальших цілеспрямованих досліджень інституту підслідності в кримінальному провадженні.
Структура роботи зумовлена як метою і так і поставленими завданнями, логікою дослідження теми й складається з вступу, трьох розділів основної частини з підрозділами, висновків та списку використаних джерел.
