Готові дипломні та курсові з права

ВСТУП (для ознайомлення)

Актуальність теми. Кримінальне право приділяє значну увагу питанням кримінально-правової охорони свободи і недоторканості особи. Недоторканність і свобода людини визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Конституційне право на свободу та особисту недоторканність людини закріплюється ст. 29 Конституції України. Поєднання понять «свобода» й «особиста недоторканність» не випадкове. Вони мають свою історію. Ще Ш.Л. Монтеск’є, визначаючи свободу, наголошував на тому, що це право людини робити все, дозволене законом. Лише за таких умов людина може мати повну свободу, бути вільною у виборі певного варіанта поведінки в межах існуючих у державі законів. Якщо в суспільстві не забезпечена реалізація прав і свобод людини, таке суспільство не може вважатися демократичним.

Одним з елементів свободи людини в суспільстві є її особиста недоторканність. Вона виявляється у можливості кожної людини вільно розпоряджатися собою. Затримання людини, утримування її під вартою та позбавлення її свободи – це елементи особистої недоторканності, обмеження особистої свободи. Вже за часів середньовіччя велась боротьба окремих верств населення проти королівської влади за свою свободу та недопущення незаконних ув’язнень. Право на свободу й особисту недоторканність склалося історично і бере свій початок ще з ХІІІ століття. За сучасних умов це право закріплене міжнародно-правовими нормами «Загальної декларації прав людини» та інших міжнародних нормативних документів і національним законодавством кожної країни.

Українська держава нині перебуває в надзвичайно складних умовах: світова фінансова криза, криза державності, перерозподіл сфер впливу призводять до загострення криміногенної ситуації, поширення нових видів злочинної діяльності. На пожвавленні динаміки зареєстрованих злочинів (зокрема таких, як незаконне позбавлення волі, викрадення людини) позначився і досить високий рівень їх латентності. В Україні триває процес професіоналізації злочинної діяльності, що сприяє, зокрема, зухвалості та агресивності злочинців, які дедалі частіше вдаються до викрадення людей.

Найбільшого поширення злочинність в сфері викрадення людей набула під час та після відомих подій початку 2014 р. у Києві та у великих містах країни. На сьогоднішній день громадяни України та іноземці часто зникають у східних регіонах України, зокрема у Донецькій та Луганській областях, що пов’язано із диверсійною діяльність російських спецслужб по підриву суверенітету та територіальної цілісності України. Не зважаючи на проведення урядової антитерористичної операції у районі Словянська, Краматорська, Маріуполя Донецької області часто фіксуються випадки викрадення людей. Правоохороні органи в даних регіонах послаблені диверсійним впливом бойовиків та сепаратистів та не в змозі адекватно реагувати на злочинну поведінку правопорушників.

Так, ще в 31 січня 2014 Єврокомісар з питань розширення і європейської політики сусідства закликав українську владу негайно вжити заходів для того, щоб у країні припинилися викрадення людей і застосування проти них сили. І на сьогоднішні й момент продовжуються здійнюватися злочини в сфері викрадення людей з корисливих мотивів. Так, 13 травня 2014 р. бойовики з так званої Донецької народної республіки, які нещодавно захопили в полон родину жителя Макіївки, вимагають 100 тисяч доларів за повернення батьків. Якщо їхні умови не буде виконано, вони обіцяють убити його матір.

Конституція України проголошує: людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Відповідно і зміст кожного нормативного акта має ґрунтуватися на цьому положенні. Це стосується і кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за викрадення людини. Детальне вивчення свідчить, що її зміст, а також практика її правозастосування потребують наукового осмислення.

Дослідження проблем запобігання злочинам, склад яких сформований статтею 146 КК України, якою передбачено відповідальність за незаконне позбавлення волі та викрадення людини, і друга її частина зокрема, де викладено кваліфіковані види зазначених злочинів стає важливою проблемою сьогодення.

Нагальною насьогодні є проблема вдосконалення діяльності правоохоронних органів щодо запобігання злочинному прояву у вигляді викрадення людей. Крім того, при подоланні даного виду злочинності працівникам правоохоронних органів слід в першу чергу ліквідувати причини виникнення передумов для викрадення людей.

Останнім часом спостерігається стійке зростання інтересу наукової спільноти до проблеми запобігання викрадення людей. Якщо історичні дослідження проблем викрадення І. Левіна, В. Зубкової, І. Тяжкової були здійснені ще в минулому столітті, а сучасні вчені в галузі кримінології, кримінального права та оперативно-розшукові діяльності О. Володіна, В. Клімова, А. Дубровіна, В. Олішевський у цій сфері належать до новітнього періоду історії. Окремі проблеми викрадення людей та суміжні проблеми розглядаються у працях О. Авраменка, І. Малютіна, А. Політової, Я. Соколової та інших вчених сучасності. Проте, дані дослідження не можуть враховувати проблем сьогоднішноьї криміногенної ситуації особливо на Сході України та поширення злочинів в сфері викрадення людей з метою вимагання. Вищезазначеним і зумовлена актуальність обраної теми дипломної роботи: «запобігання викраденню людей з метою вимагання».

Об’єктом дослідження в роботі є сукупність правовідносин в сфері кримінально-правової охорони свободи та особистої недоторканості особи від злочинних посягань.

Предметом дослідження в роботі є запобігання викраденню людей з метою вимагання.

Метою роботи є дослідження кримінально-правових та кримінологічних положень правової науки в сфері запобігання викраденню людей з метою вимагання.

Для досягнення мети поставлені наступні завдання:

1. Розглянути наукову проблематику викрадення людей з корисливих мотивів, описати історичний розвиток кримінальної відповідальності за викрадення людей.

2. Проаналізувати причини та умови зростання вчинення злочинів, передбачених ст.146 КК України.

3. Охарактеризувати об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу злочину, передбаченого ст.146 КК України.

4. Дослідити кваліфікуючі ознаки злочину, передбаченого ст.146 КК України та порівняти викрадення людей з іншими суміжними складами злочинів.

5. Здійснити кримінологічну характеристику злочинів пов’язаних із викраденням людей з метою вимагання.

6. Запропонувати основні напрямки превенції та боротьби зі злочинністю в сфері викрадення людей.

Методологічну основу роботи складають положення правової доктрини, вироблені на основі теорії відображення та теорії пізнання, а також методології системного аналізу. У процесі дослідження ґенези криміналізації викрадення людей ми вдавалися до використання діалектичного методу, опираючись на принципи об’єктивності, конкретності, детермінізму, всезагального взаємозв’язку та взаємозалежності. В основу дослідження покладено також історико-порівняльний та порівняльно-правовий методи (при дослідженні історичного розвитку кримінальної відповідальності за викрадення людей та при порівнянні положень вітчизняного законодавства з кримінальним законодавством зарубіжних країн в даній сфері). У процесі дослідження ознак складу злочину, передбаченого ст.146 КК України, вивчаючи кожен з внутрішньосистемних елементів окремо у межах єдиного цілого, застосовано метод аналізу. З метою встановлення взаємозв’язків, виявлення закономірностей застосовано метод синтезу. Осмислюючи отриману інформацію, зверталися до методу індукції, за допомогою якого формулювали висновки щодо ознак складу злочину, передбаченого ст.146 КК України.

Підґрунтям дослідження є положення чинного національного та зарубіжного кримінального законодавства щодо складу злочину, передбаченого ст.146 КК України. У ході дослідження опрацьовувалася монографічна і навчальна література.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що за характером та змістом розглянутих питань у роботі проведено комплексний аналіз проблеми запобігання вчиненню злочину, передбаченого ст.146 КК України.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що його матеріали можуть бути використані у:

- науково-дослідній сфері – при подальших теоретичних розробках та удосконаленні теоретичних положень в сфері дослідження запобігання викраденню людей з метою вимагання;

- сфері правотворчості – для удосконалення положень ст. 146 КК України.

Структура роботи зумовлена як метою і завданнями дипломної, логікою дослідження теми й складається з, вступу, трьох розділів основної частини з підрозділами, висновків та списку використаних джерел.