Робота написана та захищена в 2015 р. з вразуванням останніх змін законодавства, зокрема положень нового КПК України, нового Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", рішень Конституційного суду з даного питання та ін. нових нормативно-правових актів та положень судової практики.
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРАВОЗАХИСНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ.
1.1. Сутність правозахисної діяльності 8
1.2. Конституція України як основа правового регулювання правозахисної діяльності 14
1.3. Співвідношення правоохоронної та правозахисної діяльності 20
РОЗДІЛ 2. СУБ’ЄКТИ ПРАВОЗАХИСНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗГІДНО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ.
2.1. Розвиток конституційних положень щодо правозахисної діяльності в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» 31
2.2. Правозахисна діяльність державних органів України та нотаріату 42
2.3. Конституційні повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в сфері правозахисної діяльності 54
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ПРАВОВИХ ОСНОВ ПРАВОЗАХИСНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ.
3.1. Значення рішення Конституційного Суду України у справі Солдатова та ін. рішеннь в сфері правозахисної діяльності 64
3.2. Значення міжнародно-правових актів для регулювання правозахисної діяльності в Україні 74
3.3. Проблеми правозахисної діяльності в світлі дії нового Кримінального процесуального кодексу України 82
ВИСНОВКИ 95
СПИСОК ДЖЕРЕЛ 100
ВАРТІСТЬ РОБОТИ - 100 грн.
Роботу перевірено в системі:
ВСТУП
Актуальність теми. З огляду на розвиток Української держави, інститутів демократії та гуманізму, правових поглядів, які сповідують міжнародні організації та позицій Європейського суду з прав людини, одним із невід’ємних прав особи є її право на захист. Надзвичайно важливою в умовах сьогодення є проблема розвитку правозахисної діяльності. У будь-якій сучасній цивілізованій країні захист прав і свобод людини і громадянина є головним обов’язком держави. Для цього приймаються відповідні законодавчі акти, створюється система державних та заохочується діяльність недержавних правозахисних інститутів. Виходячи з концепції пріоритету захисту прав громадян, у правовій державі, якою Україну проголошено у ст. 1 Конституції України, має функціонувати ефективна правозахисна система. Для цього практикою вироблено два шляхи: створення в державі нових правозахисних інститутів та переорієнтація існуючих.
Важливими правозахисними інститутами в Україні стали: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Уповноважений Президента України з прав дитини, адвокатура, громадські правозахисні організації. Поступово зміщується акценти в діяльності існуючих державних органів, зокрема, прокуратури, у сторону захисту прав людини і громадянина.
Правозахисна діяльність безумовно, має деякі спільні ознаки з правоохоронною діяльністю, але відрізняється як за предметом, так і за суб’єктами її здійснення. Так, правозахисники можуть здійснювати право встановлювальні або право забезпечувальні дії. Досить широкими є повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Проте предмет правозахисної діяльності значно вужчий, аніж у правоохоронній діяльності. Він стосується лише правової допомоги юридичним особам, громадянам України, іноземцям і особам без громадянства та захисту фізичних осіб від обвинувачення.
На сьогодні в Україні очевидним є об’єктивно обумовлений антагонізм між громадянським суспільством та державою. Будь-яка держава (в тому числі й у країнах з усталеною демократією), виходячи з пріоритетів стабільності й порядку, прагне розширити сферу свого впливу, збільшити зони регулювання та регламентування життя людей, зменшуючи свободу вибору. Така природа держави. Чиновники та посадові особи здійнюють постійну експансію щодо порушення прав людини. Такій діяльності держави протистоїть громадянське суспільство – сукупність усіх недержавних структур, що самоусвідомлює себе, структурована недержавна частина народу. Розвинуте громадянське суспільство, будучи інтелектуальним опонентом держави, змушує її орієнтуватися на суспільні інтереси, справжні суспільні потреби в головних аспектах внутрішньої та зовнішньої державної політики. Виконуючи захисні функції, громадянське суспільство робить об’єктом спільної уваги й аналізу порушення прав людини та відновлює справедливість або зводить ці порушення до мінімуму.
Останні події в Україні, пов’язані з відновленням дії Конституції зразка 2004 р., спричинені масовим громадянським протестом, Врадіївські події показують недосконалість інститутів захисту прав громадян в Україні з сторони державних органів та громадських утворень.
Це все є наслідком тоталітарної спадщини колишнього СРСР, де громадянське суспільство було повністю придушене, тут кожен, хто домагався відновлення порядку й справедливості, навпаки, дискредитувався цілком залежною пресою та корумпованими громадськими організаціями, створеними КПРС. Будь-яка спроба створювати реальні правозахисні структури знизу призводила до підвищеної уваги до них з боку колишнього 5-го Управління КДБ і до фактичного припинення їх діяльності.
Відповідно до ст. 63 Конституції України підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист». Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. закріплює у ст. 21 забезпечення права на захист як одну із загальних засад кримінального провадження, відповідно до якої підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права.
Новий Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а саме стаття 19, встановлює, що перелік видів адвокатської діяльності є, фактично, невичерпним, оскільки зазначено, що правозахисник має право займатись також іншими видами адвокатської діяльності, не забороненої законом. Очевидно, що дана законодавча зміна обсягів адвокатської діяльності носить позитивний характер, з огляду на те, що сфери, у яких сьогодні виникають потреби в отримання кваліфікованої правової допомоги, постійно збільшуються.
Вищезазначеним і зумовлена актуальність теми дипломної роботи: «конституційні основи правозахисної діяльності».
Об’єктом дослідження в роботі є правовідносини в сфері правозахисної діяльності в Україні.
Предметом дослідження є конституційні основи правозахисної діяльності.
Метою роботи є дослідження конституційних основ правозахисної діяльності в Україні та переосмислення чинного законодавства, що регулює дані правовідносини.
Для досягнення мети поставлені наступні завдання:
1. Охарактеризувати сутність правозахисної діяльності.
2. Описати положення Констутиції України, що встановлюють основи правозахисної діяльності в Україні.
3. Порівняти поняття «правоохоронної» та «правозахисної» діяльності.
4. Дослідити новели Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» в сфері здійснення правозахисної діяльності адвокатами.
5. Показати напрями здійснення правозахисної діяльності державними органми України (органами виконавчої влади, прокуратурою, нотаріатом, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини в сфері правозахисної діяльності та ін.).
6. Виявити значення рішень Конституційного Суду України у сфері тлумачення правових актів щодо правозахисної діяльності.
7. Охарактеризувати сутність міжнародно-правових актів у сфері регулювання правозахисної діяльності в Україні.
8. Показати сучасні проблеми правозахисної діяльності в світлі дії нового Кримінального процесуального кодексу України.
Методи дослідження. Методологічною основою дипломної роботи є філософські принципи об’єктивності й історизму, єдності правової теорії і практики, розвитку та взаємного зв’язку.
У роботі використовуються такі підходи:
– діалектичний – правозахисна діяльність розглядається в її процесуальній сутності як складова самоорганізації суспільства в сфері забезпечення захисту прав громадян;
– системний – правозахисна діяльність розглядається як органічний елемент цілісної системи, детермінованої в своєму бутті як об’єктивними, так і суб’єктивними факторами.
Аналізуючи правові норми та положення нормативно-правових актів, у роботі використано формально-логічний та інші спеціально-юридичні методи.
При написанні роботи використовувались підручники, наукові праці вітчизняних та зарубіжних науковців. В роботі досліджується чинне законодавство, що регулює відносини в сфері здійснення правозахисної діяльності: Конституція України, міжнародні нормативно-правові акти, закони України та підзаконні нормативно-правові акти.
Теоретичне значення дипломної роботи полягає в тому, що вона є комплексним дослідженням сучасних проблеми здійснення правозахисної діяльності з огляду на радикальні зміни нормативно-правової бази в даній сфері. Викладені в роботі положення, та висновки поглиблюють і узагальнюють конституційний аспект правозахисної діяльності, відбувається теоретичне переосмислення нової нормативно-правової бази з даного питання.
Дослідження інституту правозахисної діяльності є практичним і потребує комплексного підходу, воно не може обмежуватися лише теоретичними компонетами проблеми і включає огляд нового законодавства. Практичне дослідження проблематики конституційних основ правозахисної діяльності було б дещо обмеженим без врахування останніх змін законодавства – вступу в силу нового КПК, нового Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та ін. законодавчих актів.
Практичне значення даної роботи полягає в тому, що вона може стати важливим і актуальним дороговказом для активних правозахисників в питаннях здійснення ефективного правового захисту громадян. Результати дослідження можуть бути використані для проведення подальших цілеспрямованих досліджень інституту правозахисної діяльності. Матеріали дипломної роботи можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні курсу «Конституційне право України», «Кримінальне процесуальне право України», та ін. під час проведення лекційних, семінарських і практичних занять.
Структура роботи зумовлена як метою і завданнями дипломної, логікою дослідження теми й складається з вступу, трьох розділів основної частини з підрозділами, висновків та списку використаних джерел.
| 
